osadcha (osadcha) wrote,
osadcha
osadcha

Про журналістську солидарність

Originally posted by kirkach_denis at Про медіа-війни та претензії
Я вже не думав, що до цієї теми знов доведеться повернутися. Здавалося, що з текстів, викладених в блозі моєї колеги Яни Осадчої все зрозуміло. Виявилося, що ні. Тепер треба пояснювати, чому так довго мовчав та нащо все це розповів. Та на чию адресу мої претензії. Що ж, доведеться знов звернутися по допомогу до епістолярного жанру. Цей текст можна вважати офіційним зверненням до колег, відкритим листом чи просто черговим ЖЖ-шним висЄром – кому, як більше подобається.
 
Я приєднався до звернення Яни з метою підтримати колег та попередити інших «потенційних редакторів». Просто той, хто так само, як я поведеться на зарплатню, яку запропонують йому «нєдєльні» керівники знає, з чим може зіткнутися. А там, хай сам вирішує – всі ми люди дорослі… Я не ставив собі за мету «зіштовхнути Притикіна та Пєтрова», «підсидіти когось з керівництва», як вже встигли написати на одному з луганських блогів. Нащо воно мені?!. Вже був сумний досвід співпраці. Нерви, як відомо, не відновиш… Мені вистачить сил та можливостей реалізовувати себе в інших ЗМІ. Я просто поділився невеличкою частиною своїх алчевських спогадів. Про те, як запускав проект, в успіх якого поставлені наді мною «старші порадники» не вірили з самого початку.
Наразі в мене жодних претензій до Петрова та самої «Нєдєлі». Зі мною розрахувалися майже одразу. Спочатку не хотіли підписувати заяву, тож довелося відсилати її на адресу редакції замовним листом, але нічого – гроші мені виплатили та трудову повернули. І я з почуттям великого полегшення повернувся на попереднє місто роботи.
Чому не розповів Петрову? А нащо?! А що засновник не знає, що відбувається в нього на підприємстві?! Це ж навіть смішно: як в історичному анекдоті про наївного дідуся, який писав листа доброму Сталіну, повідомляючи йому про голод та розстріли. Не в тому річ. Нічого б не змінилося, коли я, чи Луговський розповіли йому. Нічого не зміниться й зараз. Власне, це його топ-менеджери, хай сам з ними розбирається. Просто, нам, колеги, треба бути розумнішими та тричі подумати, перед тим, як повестись на обіцянки мани небесної. Не завжди те, що обіцяють вам добрі дяді з тьотями може виповнитись. Принаймні я в цьому переконався.  
Чому довго мовчав? Це, звісно, питання. Я – жива людина. І, як і більшість з нас, я прагнув якнайшвидше забути неприємне, повернутися до звичного життя. Я й зараз не відчуваю великого кайфу, згадуючи все це… Але ж, коли ситуація нагадує систему: випадок з Осадчою, Івановою, іншими авторами, які побоялися виступати відкрито - скільки ж можна було мовчати?!. Це, вибачте за пафос, журналістська солідарність. Подумайте, якщо ми не змусимо себе поважати, то нас ніхто й не поважатиме. 
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments