osadcha (osadcha) wrote,
osadcha
osadcha

Один дощовий день в суботу

У першій половині дня доща ще не було, він тільки збирався. Тому не було жодної причини не сісти на перший-ліпший автобус на вулиці Миру в Мукачеві і не поїхати в місце, де я ще не була).

Автобус, що мені попався, їхав через Чинадієво - це там, де славетний Замок кохання. До того в цей день там проходила виставка троянд. Але в замку я була, да і настрій був такий, що хотілось чогось іншого - природи, відкриттів і дійсно нових місць.

І ось висадили мене на кінцевій зупинці, село після Чинадієва - Бистриця. Дощик почав капати, але поки я випила кави в одному з двох сільських магазинів, раптово закінчився. І я вирушила туди, де зеленіли гори, обіцяючи дива)

Усі закарпатські села схожі. Хати - охайні, паркани - невеличкі та чисто символічні, скрізь них можна добре роздивитися, що діється у дворах. Найкрасивіша будівля кожного села - церква. Ось і я почала свій шлях від церкви, пройшла кілька хат і повернула у бік невеличкої гори. І тут вже почала фотографувати. Фотографії не можуть передати ані неймовірного запаху омитих дощем трав, ані співів пташок та цикад, але все ж таке...

Вперше мене змусила зупинитися ця біла конячка


А це така цікава комора під горою, а навпроти - класичне подвір'я закарпатського села. Обов'язково заплетене виноградною лозою:




А це колодязь під молодою ялинкою та ще одне подвір'я - з вирізаними з дерева фігурками:





Несподівана кабаняча голова по дорозі:



Раптово хати закінчуються і я залишюсь сам на сам з такими пейзжами:







На іншому боці стежки - ворота єврейського цвинтара:




Тим часом, пейзажі постійно змінюються: галявини з жовтими та білими квітами поступаються дубовим лісам:








Людей тут я не зустрічала. Єдине знаймство - цей равлик, якого я, замилувавшись навколишнім світом, ледве не розчавила:



Гуляючи, іноді треба озиратися назад:



Цей куст додавав картинкам навкруги яскравих фарб і дуже виділявся:



Як виявилося, я опинилася у мисливських угіддях:



А навпроти - такий чудовий Божий світ:



Знову опиняюся в селі. Дуже вразила ця хатка. В музеї Пирогово такі є. А тут вони справжні - в них живуть люди, а на ганку спить лінивий собака:



Ще кілька класичних садиб:




А ось і лавочки для втомленого мандрівника... І "тонель" загадковий:



Ось так дійшла я до церкви. І зрозуміла, що може потрошки вже треба повертатися, але доля вирішила інакше:




Неподалік від церкви - зупинка. Тут я зустріла місцевих. Вони йшли з квітами. Майже всі люди, яких я зустрічала були з квітами. Вона повіли, що автобус на варош буде за півгодини, я їм повірила і пішла досліджувати місцевий магазин, до якого вели такі дивні сходи:




У магазині продавалися крупи, борошно, побутова хімія, печиво та інші атрибути цивілізації без яких в селі не прожити. Продавщиця зробила мені кави, спитала звідки я і що роблю в їх селі. Каже, що останнім часом тут багато людей селиться, хати купляють, бо красиво, затишно та до вароша автобуси ходять... Єдине - газ дорогий, так то скрізь... У магазин зайшла ще одна жінка - з букетом та маленьким хлопичком. Я пригостила хлопчика тільки що купленим у магазині печивом. Жінки почали згадувати, коли у суботу буде автобус на варош... Виявилося, лише за 2 години... То порадили мені йти до наступного села та ловити там попутну машину. Ну я й пішла. А по дорозі калину побачила, без якої, як відомо, України нема:



Зустріла по дорозі листоношу. Дізналася, що йти мені ще півтора кілометра... І не встигла я дійти до чогось схожого на зупинку, як лупонув страшний дощ... Скрізь не було нікого. Лише трошки далі, неподлік від сільського цвинтара - стояв коник і мужньо зносив дощ. Над цвинтаром пливла сіро-чорна хмара, дорогу розмило, а гору уже навіть в тумані видно не було.... Так було десь хвилин 20. А потім дощ трохи вщух, я відкрила парасольку і пішла шукати той злощасний автобус на варош...





Побачивши вже третю церкву, я зрозуміла, що пройшла вже три села:





А далі сталося ще одне диво. Дійшла я до перехрестя і побачила там будівлю під навесом. Зпершу важко було зрозуміти, що це... Бо була вона вся обклеєна різними оголошеннями з цікавою інформацією: як приймаються поштові відправлення, як приймає голова сільради, хто винен грошей за газ та воду, наказ міністра оборони про мобілізацію і навіть оголошення з проханням звертатися в СБУ, якщо побачили підозрілих  осіб:



Коли зайшла в середину, то виявилося - що це магазин, де, крім всього іншого, наливають алкоголь. Зазвідала про автобус. Продавщиця повіла, що буде за півгодини... Фух... Бачу за столиком сидять дві жінки - одна дуже літня, друга - молода. На столі перед ними лежить свіжа зелена капуста. Молода жінка вирішила завести зі мною розмову. Наговорила компліментів з серії: звідки в нашому селі така красива жона) Жінку звали Мариною. Вже за секунду вона дістала зі своєї сумки майже повну пляшку Закарпатського кон'яку, а перед тим чогось нафарбувала губи)) Марина взяла у продавщиці три стопки, налила та протягла одну з них мені: на, грійся... Потім Марина поставила переді мною і закуску: кусочки свяченої паски, сало та крумплю...

А за 30 хвилин автобус на варош таки прийшов... )) Дуже цікавий день, незважаючи на невщухаючий дощ)

Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments